У народі кажуть, що 19 березня прилітають з вирію лелеки — птахи в українському фольклорі обожнювальні й тотемні. Мабуть, саме вони принесли в цей день у далекому 1930 р. в сім’ю ржищівського вчителя немовля-дитину, яка зго­дом стала Ліною Костенко.

Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителювали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на най­вищому рівні викладати всі предмети в школі.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.

Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дівчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням від­творити побачене несподіваними словами.

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960 рр. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі.

ЗЕЛЕНІ ДЗЬОБИКИ БРУНЬОК

Ворони каркали у кронах.
Світило сонце з висоти.
Бруньки мовчали при воронах,
що завтра хочуть розцвісти!

ПЕРШИЙ ПАРОПЛАВ

Було це вранцi. Я ще трохи спав.
На землю скочив босими ногами,
Як привiтався перший пароплав
Далеко десь з Днiпром i з берегами.

— Ту-ту! Ту-ту! — вiн подих перевiв
I знов: — Ту-ту! — гукав менi щосили.
— Ту-ту! Ту-ту! — йому я вiдповiв. —
Бувай здоровий i пливи щасливий!

МІСЯЦЬ УПОВНІ

Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.

Ліна Костенко – це віра.

Ліна Костенко- це надія.

Ліна Костенко- це любов.